Процес 101
| Процес 101 | |
|---|---|
 Вбивство Адама Коцка поляками у Львівськім університеті, 1 липня 1910 року | |
| Повна назва справи | Масовий студентський процес у Львові |
| Суд | Окружний суд Львова |
| Дата рішення | 4 липня 1911 |
| Відповідач(і) | 101 український студентів Львівського університету |
| Представник позивача | Володимир Охримович, Кирило Трильовський, Кость Левицький, Андрій Кос, Володимир Старосольський, Сидір Голубович та ін. |
| Обвинувачення | Публічне насильство, ушкодження чужої власності, організація антидержавної діяльності |
| Хід справи | |
| Початок процесу | 14 лютого 1911 |
| Вирок | |
| Вироки різного ступеня тяжкості; частина студентів отримала тюремне ув'язнення | |
| Результат | |
| Масовий судовий процес проти українських студентів щодо подій польсько-українського конфлікту у Львівському університеті; набув значного суспільного резонансу та став символом боротьби української молоді за національні права. | |
 Право | |
Проце́с 101 — масовий судовий процес над українськими студентами Львівського університету, який відбувся у 1911 році у Львові.
Став наслідком польсько-українського конфлікту в університеті, пов'язаного з національними правами на викладання та вимогами створення українського університету. Дістав цю назву через проведення суду над українськими студентами (101 особа), яких покарано за участь у студентських протестах 1 липня 1910 року у Львові.
У першій половині ХІХ століття мовою викладання у Львівському університеті стала німецька. У 1848 році заснували руську кафедру мови й літератури, а в 1850—1852 роках ухвалено рішення про викладання українською мовою теології, догматики, катехитики та методики. У 1862 році на правничому факультеті спочатку відкрили руські кафедри, а згодом польські.
Постанови від 4 липня 1871 та 27 квітня 1879 року забезпечували університетську утраквістичність (рівноправність мов). Однак розпорядження міністерства освіти від 20 березня 1902 року запроваджувало обмеження прав української мови у виші. Українські професори й доценти заявляли про намір не відмовлятися від прав, гарантованих державою, допоки не буде заснований окремий український університет.
Кульмінацією конфлікту стала сутичка між польськими та українськими студентами 1 липня 1910 року. Спершу було проведене віче у будинку товариства «Сокіл»[1]. Другу частину віча українські студенти організували без погодження із сенатом університету в аудиторії № 3. На цій частині віча виступали та головували Адам Коцко і Микола Залізняк — лідери Українського студентського союзу[2].
Після початку виступу Залізняка польські студенти розпочали блокування зборів, зводячи барикади. Невдовзі розпочались сутички, де поляки першими застосовували вогнепальну зброю. Від револьверної кулі, яку випустив невідомий польський молодик, загинув Коцко[3].
Після інциденту слідча комісія намагалася покласти відповідальність на українських студентів. Поліція затримала 128 осіб. Польські студенти того ж дня вчинили погром українських інституцій у Львові. На вечірньому вічі вони звинуватили професорів Михайла Грушевського та Станіслава Дністрянського в «українському радикалізмі» і вимагали їх усунення з університету.
Від вересня 1910 року у Львівському університеті запровадили нові правила: кожен студент мав подати фотографію для студентського квитка та пред'являти його при вході до закладу. Заборонялося мати вогнепальну чи холодну зброю; за порушення передбачали відрахування та кримінальне переслідування.
Сенат університету провів дисциплінарне слідство щодо учасників подій 1 липня: 42 студенти дістали догану від декана, 17 — від ректора, трьох відрахували (одного без права поновлення, двох — на 1—2 семестри). У січні 1912 року ухвалено нові санкції: виключення на 2 семестри засуджених на 14 діб, на 4 семестри — засуджених на місяць, без права поновлення — засуджених на три місяці. В такий спосіб дисциплінарна комісія Львівського університету після проведення розслідування на підставі судового рішення щодо студентів, які брали участь у заворушеннях у Львівському університеті в липні 1910 року, винесла вирок, за яким частина студентів була відсторонена від навчання на різні терміни, а деякі — назавжди. Відсторонення стосувалося переважно українських студентів факультетів права, теології та філософії. Вирок був виконаний у січні 1912 року[4].
У вересні 1910 року заарештованих студентів звільнили з в'язниці до розгляду справи. Звинувачення пред'явили 101 українському студентові. Польських студентів не притягували до відповідальності. Суд розпочався 14 лютого 1911 року в приміщенні Крайового карного суду у Львові. Це був один із наймасовіших політичних процесів в Австро-Угорщині[5].
Вирок оголосили 4 липня 1911 року:
- 5 осіб — до трьох місяців ув'язнення;
- 68 — до одного місяця;
- 26 — на 14 діб;
- двоє студентів підлягали окремому суду.
Захист здійснювали адвокати Володимир Охримович, Кирило Трильовський, Кость Левицький, Андрій Кос, Володимир Старосольський, Сидір Голубович та ін. Касаційний трибунал залишив вирок без змін. Студенти зверталися до міністерства юстиції з проханням про помилування. У квітні 1912 року вони почали відбувати покарання; останній вийшов на волю 17 липня.
Для підтримки підсудних створили фонд «Жертви для жертв». Станом 4 липня 1911 року фонд зібрав у різний спосіб 5760 корон. Згодом цей збір продовжували для того, щоб покривати витрати на адвокатів українським студентам у Львові.
| # | Прізвище, ім’я | Факультет | Термін відсторонення |
|---|---|---|---|
| 1 | Павло Решетило | Теологія | Назавжди |
| 2 | Микола Желізняк | Філософія | Назавжди |
| 3 | Денис Сумик | Право | Назавжди |
| 4 | Осип Охримович | Право | Назавжди |
| 5 | Євген Михалічка | Право | 2 семестри |
| 6 | Константи Тежерський | Право | 2 семестри |
| 7 | Володимир Адрасевич | Теологія | 4 семестри |
| 8 | Михайло Шишкевич | Теологія | 4 семестри |
| 9 | Ярослав Навезюк | Право | 4 семестри |
| 10 | Роман Ставнича | Право | 4 семестри |
| 11 | Мирон Мосор | Право | 4 семестри |
| 12 | Василь Кульчицький | Право | 4 семестри |
| 13 | Юліан Коленяк | Право | 4 семестри |
| 14 | Григор Читренко | Право | 4 семестри |
| 15 | Володимир Бемко | Право | 4 семестри |
| 16 | Рудольф Дробенко | Право | 4 семестри |
| 17 | Степан Волошиновський | Право | 4 семестри |
| 18 | Теодор Дацків | Право | 4 семестри |
| 19 | Іван Триляк | Право | 4 семестри |
| 20 | Петро Ткачук | Право | 4 семестри |
| 21 | Іван Сокола | Філософія | 4 семестри |
| 22 | Антоні Крушельницький | Філософія | 4 семестри |
| 23 | Іван Хиця | Право | 4 семестри |
| 24 | Михайло Орисчин | Право | 4 семестри |
| 25 | Яків Сеньків | Право | 4 семестри |
| 26 | Євген Стебновський | Право | 4 семестри |
| 27 | Ростислав Заклинський | Право | 4 семестри |
| 28 | Михайло Гера | Право | 4 семестри |
| 29 | Роман Бардина | Право | 4 семестри |
| 30 | Михайло Білик | Філософія | 4 семестри |
| 31 | Кость Личковський | Право | 4 семестри |
| 32 | Тимофій Крохмальний | Медицина | 4 семестри |
| 33 | Андрій Дзіваковський | Філософія | 4 семестри |
| 34 | Василь Порайко | Право | 4 семестри |
| 35 | Григор Савицький | Право | 4 семестри |
| 36 | Іван Туркевич | Право | 4 семестри |
| 37 | Ярослав Кирчин | Право | 4 семестри |
| 38 | Володимир Гузар | Право | 4 семестри |
| 39 | Іван Сенешин | Право | 4 семестри |
| 40 | Дмитро Вітовський | Право | 4 семестри |
| 41 | Володимир Гізовський | Право | 4 семестри |
У 1912 році відбулися переговори українських і польських професорів із парламентськими представниками. Українська сторона наполягала на створенні університету у Львові протягом п'яти років. Польська — на 10-річному терміні та обмеженнях щодо місця.
У травні 1912 року уряд підтвердив непорушність прав української мови у Львівському університеті до створення окремого закладу. Запропонований проєкт передбачав відкриття українського університету в Галичині протягом 10 років, без згадки про Львів. Українська сторона відкинула його і заблокувала роботу парламенту.
Протягом 1912 року в Галичині відбувалися віча на підтримку українського університету. Новий проєкт уряду скоротив термін відкриття до шести років (1 жовтня 1916), але питання місця залишалося невизначеним. Польські політики вимагали підтвердження польського характеру Львівського університету.
У січні 1913 року газета «Діло» повідомила про припинення переговорів. Український парламентський союз та академічні громади заявили про відмову від подальших консультацій.
- ↑ Kuryer Lwowski, 1911, с. 2.
- ↑ Гурак, 2007, с. 202.
- ↑ Гурак, 2008, с. 308.
- ↑ Relegowanie studentów ukraińskich, 1912, с. 2.
- ↑ Бойда, 2024, с. 143.
- ↑ Рішення дисциплінарної комісії Львівського університету, ухвалене 18 січня 1912 року.
- Бойда А. Участь Василя Порайка та братів Гоївих в роботі секції Українського Студентського Союзу в м. Снятин (1911—1921) // Галичина. — 2024. — Число 37. — С. 140–149.
- Гурак І. “Молода Україна”: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. XIX – початок XX ст.). — Івано-Франківськ : ПП Третяк І. Я, 2007. — 280 с.
- Гурак І. Студентство у боротьбі за відкриття українського університету у Львові та події 1 липня 1910 року. — Українознавчі студії. — 2008. — № № 8–9. — С. 305–315.
- Гурак І. Український Студентський Союз: заснування та діяльність до Першої світової війни // Питання історії України. — Чернівці, 2003. — Т. 6. — С. 117–120.
- Ковалюк Р. Т. Національно-патріотичний рух студентської молоді Львівської політехніки (друга половина XIX – перша половина XX ст.). — Львів : НУ “Львівська політехніка”, 2003. — 200 с.
- Ковалюк Р. Український студентський рух на західних землях. XIX–XX ст. — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2001. — 420 с.
- Хома І. Євген Коновалець і Український студентський союз // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. — Тернопіль : ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2018. — Вип. 1. — С. 100–104.
- O krwawe zajścia na uniwersytecie. (Proces przeciw 101 akademikom ruskim) // Kuryer Lwowski : газ. — 1911. — № 109 (березень). — С. 1–2.
- Relegowanie studentów ukraińskich // Kuryer Lwowski. — 1912. — № 26. — С. 2.
- Курилишин К. Галичина 1910—1914 років — очима «Діла». Збруч, 11 червня 2020.