Перейти до вмісту

Мец

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Мец
Metz
КраїнаФранція Франція
РегіонГранд-Ест
ДепартаментМозель
ОкругМец
Код INSEE57463
Поштові індекси57000, 57050, 57070
Координати49°07′13″ пн. ш. 6°10′40″ сх. д.H G O
Висота162 - 256 м.н.р.м.
Площа41,94 км²
Населення121 695 (2022[1])
Густота2882,1 ос./км²
Розміщення
Мец. Карта розташування: Франція
Мец
Влада
Мер
Мандат		François Grosdidier
2020-2026
Офіційна сторінка
Мец на Вікісховищі
Мапа

Мец (фр. Metz) — місто та муніципалітет у Франції, адміністративний центр регіону Лотарингія та департаменту Мозель. Населення — 121 695 осіб (2022)[1].

Муніципалітет розташований на відстані[2] близько 290 км на схід від Парижу.

Історія

[ред. | ред. код]

Римський період

[ред. | ред. код]

Поселення стародавніх людей біля Меца існували, за наявними даними, вже тисячі років до н. е. Незадовго до римської навали тут було головне поселення кельтського племені медіоматриків, які дали назву місту. У часи римського панування на цьому місці стояло місто Диводур (Divodurum). У 451 році місто захопив Аттіла.

Середньовіччя

[ред. | ред. код]

Мец був столицею королівства Австразія протягом двох століть у франкський період, з 511 по 751 рік. При розпаді Франкської імперії Мец став столицею володінь Лотаря.

Мец у XVII столітті

Тамплієри оселилися в цьому вільному місті Священної Римської імперії в останні десятиліття XII століття. Окрім тамплієрів, у Меці також діяли госпітальєри Малого Святого Іоанна та Тевтонські лицарі Святої Єлизавети, засновані поблизу Порт-де-Аллеман (Брами Німців). Перше пожертвування Ордену Тамплієрів датується 1147 роком; саме наприкінці XIII століття тамплієри перенесли свою штаб-квартиру на південний захід від міста, поблизу церкви Сен-П'єр-о-Ноннен. Між 1180 і 1210 роками Мец процвітав як вільне імперське місто, потім став одним з трьох єпископств, що розділяли Францію та Німеччину. Автор міської хроніки XV століття Жан Обріон особисто брав участь у багатьох описаних ним подіях, зокрема війнах французів із бургундцями.

З 1234 року Мец перетворився на самостійний суб'єкт імперії, який мав усі атрибути суверенної держави: уряд, верховний суд, фінанси, незалежну зовнішню політику. Це була Мецька комуна на чолі із олігархією, що також відома як Мессенська республіка[3][4]. Найважливіші справи життя міста вирішувала Велика Рада, до якої, крім міського патриціату, входили 25 представників від міських ремісників, так звані Comtes jurés (присяжні)[5]. Проте реальна влада у місті належала «парагіям» – кланам мессенської міської аристократії[6]. Існувало 6 парагій, що представляли великі квартали міста. Усі значні місця під управлінням міста займали представники парагій[7]. Кожна парагія мала своє військо, резиденцію, герб, печатку[8]. Республіку представляв глава міста – метр-ешевен, якому допомагали 12 ешевенів[9]. Судову владу здійснювали «Тринадцять». У їхньому підпорядкуванні були сержанти, які виконували функції міської поліції[10]. Метр-ешевен та «Тринадцять» призначали «Сім військових», які забезпечували безпеку міста та командували солдатами[11]. Опосередковано місто представляли так звані пенсіонери, які отримували від міста щорічні виплати за послуги. До них належали сеньйори, що оточували Мец, служили місту в дні небезпеки, а також доктора права і теології, що представляли інтереси міста при папському дворі та в імперських справах[12].

Перебуваючи у вигідному географічному положенні, Мец рано перетворився на важливий торговельний та ремісничий центр франко-імперського прикордоння. На додаток до ярмарків у святкові дні та трьох щотижневих ринкових днів проводилося п'ять великих ярмарків: Сен-Клеман (5-8 травня), Сент-Етьєн (3 серпня), ярмарок Сент-Марі (15 серпня), Сен-Арну (16 серпня та 11 жовтня) та Великий жовтневий ярмарок. Майже постійний потік товарів приносив із собою певну частку податків, що поповнювали скарбницю. Воно надсилало до Лотарингії, Голландії, Льєжзького єпископства, німецьким князівств свої вина, залізо, папір, аркебузи, зацукровані сливи мірабель, зацукрований мигдаль та анісові цукерки, а натомість отримувало дублену шкіру, сири, спеції, вовняні тканини, тріску, оселедець, солоного лосося тощо. Ці товари потім відправлялися до Франції, отримуючи при цьому значні прибутки. Це був склад для книгарень з Льєжа та Амстердама, солі з Дьєза, худоби з Вогезів, розкішних коней з Німеччини та бренді, секрет виробництва яких було розкрито в регіоні Пон-а-Муссон з виноградних вичавок. Мец також був великим банківським центром. Середовищем лихварства були площа та вулиця Менял, де розташовувалися міняльні контори, які контролювали обмін грошей[13]. Корпорація змінював, скасована 1406 р., впливала на муніципальні закони, що регулювали діяльність інших ремесел[14].

У пізньому Середньовіччі він став одним із шедеврів міської фортифікації[15]. З цієї причини Мец, майже перший у Європі (1324 року), став використовувати гармати[16].

Юридично Мец був частиною Священної Римської імперії. Представники Меца приносили німецьким імператорам клятву вірності, одержуючи натомість підтвердження своїх вольностей, правий і привілеїв. Але влада імператорів над Мецем була номінальною, вони мали сил і коштів змусити Мец підкоритися своєї волі. Ближче до кінця 1356 року імператор Карл IV скликав рейхстаг у Меці, де було оприлюднено Золоту буллу, яка встановила важливі конституційні аспекти Священної Римської імперії. У 1399 р. Венцеслав Люксембург не зміг відібрати в Меца дане йому раніше право вищої юстиції – бана (24 травня 1399)[17]. Зміцнення королівської влади у Франції у XIV ст. дозволило їй втручатися у справи Лотарингії та Меца. Франкомовний Мец був пов'язаний із Францією культурними та економічними узами, а завдяки контролю над папами королі Франції мали у Меце лояльних стосовно них єпископів. Деякі сеньйори Меца були пенсіонерами Франції та брали участь у її війнах[15]. Після конфлікту 1373-1376 років. єпископи більше не наважувалися йти на протистояння з міською комуною[18].

В умовах великої схизми, коли було два папи, два римські королі (Венцеслав Люксембург і Рупрехт Віттельсбах) і два ворогуючі угруповання у Франції (бургійони і арманьяки), Мецу важко було залишатися нейтральним: він прийняв бік Рупрехта і бургійонів. У відповідь 1405 року герцог Людовик I Орлеанський, союзник Люксембургів, спільно з Робертом, герцогом Бара, графствами Нассау, Саарбрюк, Саарверден, Зальм і сеньорією де Булэй[19] почав війну з Мецом[20]. Внутрішній розгардіяж, так звана «жакерія» 1405 р., призвела до поразки мессенців у битві при Женетру 24 листопада 1405 р., яка, на щастя для міста, не стала катастрофою[21]. У 1407 р. герцог Карл Лотаринзький, найнятий комуною капітан за 10 тис. франків 1 тис. франків щорічної пенсії, спочатку здобув перемогу у битві біля Корні-сюр-Мозель, а потім рішучу — біля Шампіньєлі. За захоплених графів баронів та сеньйорів Мец отримав викуп від 30 (за барона) до 60 тис. екю (за графа). Наприкінці того ж року в Парижі було вбито Людовика Орлеанського[22]. 1408 року було укладено мир з ворожиними сеньйорами[23].

Відновлення Сторічної війни 1415 року призвело до припинення тиску на комуну з боку Франції. Втім того ж року комуна вступила у конфлікт з Анрі де Ла Туром, сеньйором Сольсі, 1423 року почалася війна з Карлом Лотаринзьким. У вересні 1427 р. почалася війна між Мецем та герцогом Карлом Лотаринзьким, відома в історії як «війна за кошик яблук»[24]. Мир було укладено 1431 року, а 1433 року на 10 років було укладено союз з новим герцогом Лотарингії Рене, і люксембурзькою герцогинею Єлизаветою фон Герліц[25].

У 1430-х роках французький король Карл VII став готуватися до захоплення Меца. Але до початку 1440-х років такі плани обмежували нападами французьких капітанів, зокрема Жана Потона де Сентрайля, із загонами мародерів (екоршерів) на мецькі володіння. Найбільшою спробою поставити Мец у залежність від Франції був похід Карла VII в союзі з Лотарингією у вересні 1444 р. та облога міста до 25 лютого 1445 року. Мец зрештою сплатив королю викуп у 84 тис. золотих флоринів, списав борги за 30 років герцогству Лотаринзькому, але зберіг свою свободу[26].

Небезпека втрати незалежності залишалася для Меца актуальною і надалі. Так було в червні 1450 р. Рене Лотаринзький, якого підтримав король Франції, звинуватив місто у порушенні миру, укладеного в 1445 р., вимагаючи виплати 100 тис. золотих екю штрафа. Коли містянивідповіли відмовою, він встановив торговельну блокаду міста з боку герцогств Лотарингії та Бару, але допомогу комуні надало герцогство Бургундія. Блокаду було знято 1453 року.

У 1470 р. почалася відкрита війна між Бургундією та Францією, що поставило під загрозу економіку та безпеку Меца. Загрозу було знято 1472 року. 1473 року було відбито чергову атаку Лотарингію на місто. У 1470-ті рр. в Меці оформилася пробургундська партія, яка виступала за союз Меца з герцогом Бургундським, спрямований, насамперед, проти герцогств Лотарингії та Бару і Франції, що стояла за ними. Лідерами цієї партії були Андре де Рінек та Філіп Декс. 1476 року було витримано чергову облогу Лотарингії.

1489 року Мец витримав чергову облогу лотаринзьких військ, змусивши герцога Рене II відступити. З початком Італійських війн Мессенська республіка намаглася триматися нейтралітету, що був більш прихильний імператорові Священної Римської імперії. 1518 року Франц фон Зіккінген за наказом французького короля знову взяв в облогу місто, яке звільнилося від грабунку в обмін на сплату 20 тис. гульденів золотом і місячної зарплати солдатам. За те, що Мец зумів зберегти свою незалежність, він отримав прізвиська «Діва» та «Недоторканий»[27].

Вважаючи, що місто займає майже незалежне становище між Королівством Франції та Священною Римською імперією, ешевени Меца прагнули уникнути обов'язку сплачувати імперські податки та підкоритися імперському правлінню. Вільне імперське місто відокремилося від імперських держав, що посилилося релігійними та політичними потрясіннями Шмалькальдської війни. У 1546 році французький письменник Франсуа Рабле прибув до Меца, щоб уникнути засудження за єресь Паризьким університетом. Там він написав свою четверту книгу, в якій описав процесію містом за участю Грауллі.

Міська округа Меца, складалася із земель Порсайї, Порт-Мозель і Отр-Мозель, якими керували мери, що призначалися урядом Меца[28]. За кількістю жителів Мец був одним із найбільших міст імперії. У XIV ст. кількість жителів Меца дорівнювала приблизно 25 тис., поступаючись у цьому відношенні тільки Кельну[29]. У XV ст. кількість жителів Меца могла досягати 40 і навіть 60 тис. осіб[30]. Але того ж року французька королівська канцелярія оголосила багате абатство Горз під протекцією та захистом, що дозволяло тримати французьку залогу поблизу Меца на постійній основі.

Докладніше: Три Єпископства

Хоча більшість жителів міста підтримали Реформацію, французький король Генріх II Валуа зголосився бути їхнім покровителем, а Франсуа де Гіз 1552 року раптово захопив Мец. Німецька брама, укріплений міст, що датується XIII–XV століттями, відігравала важливу оборонну роль під час облоги 1552 року.

За підсумками Тридцятирічної війни всі три єпископії були офіційно закріплені за Францією.

Новітній час

[ред. | ред. код]

Під час франко-прусської війни чергова облога Меца німцями тривала 52 дні.

З 1871 до 1918 року та в 1940-1944 роках Мец входив до складу Німеччини. Місто традиційно мало потужні фортифікаційні споруди; Вобан свого часу писав королю, що «фортеці захищають провінції королівства, а Мец — державу загалом». Німецька адміністрація побажала знести укріплення та прокласти на їхньому місці бульвари та набережні. Зі старовинних укріплень вціліли лише грандіозні Ворота Німців. Свій нинішній вигляд старе місто та його спальні райони набули після Другої світової війни. Навіть сьогодні за архітектурою можна розрізнити «французький» та «німецький» Мец.

До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Лотарингія. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Гранд-Ест[31].

Визначні пам'ятки

[ред. | ред. код]

З пам'яток архітектури та культури Меца найбільшою популярністю користуються два середньовічні мости Небіжчиків, оперний театр середини XVIII століття та собор Святого Стефана, один із найширших і найвищих у Франції. У ньому можна споглядати вітражі не лише XIII—XIV ст., а й XX століття — роботи авангардистів Марка Шагала та Жака Війона.

Період німецького панування наклав свій відбиток на вигляд міста. На одному з острівців на Мозелі височіє велика лютеранська церква — Новий храм, освячений у 1904 році у присутності кайзера Вільгельма II. Його прообразом послужив романський Шпаєрський собор — усипальниця німецько-римських імператорів. Знахідки, виявлені під час розкопок давньоримських терм, експонуються у філії краєзнавчого музею. Також у місті збереглася базиліка Сен-П'єр-о-Ноннен, найдавніша з церков Лотарингії, що збереглися, а, можливо, і всієї Франції.

1971 року відкрився університет Меца, який зараз носить ім'я знаменитого уродженця міста — поета Поля Верлена. У 2010 році відкрився найбільший у Франції за межами Парижа виставково-музейний Центр Помпіду в Меці.

Демографія

[ред. | ред. код]

Динаміка населення (Cassini-EHESS і Insee 2009[32] ):

Розподіл населення за віком та статтю (2006)[33]:

Стать Всього До 15 років 15-24 25-44 45-64 65-85 Понад 85
Чоловіки 60 350 10 694 11 599 18 697 13 270 5559 531
Жінки 64 076 9706 11 809 17 927 14 807 8363 1464

Економіка

[ред. | ред. код]

2010 року серед 84 867 осіб працездатного віку (15—64 років) 58 552 були активними, 26 315 — неактивними (показник активності 69,0%, у 1999 році було 66,2%). З 58 552 активних мешканців працювали 50 264 особи (26 165 чоловіків та 24 099 жінок), безробітними було 8288 (4316 чоловіків та 3972 жінки). Серед 26 315 неактивних 12 244 особи були учнями чи студентами, 5297 — пенсіонерами, 8774 були неактивними з інших причин[34]. У 2010 році в муніципалітеті числилось 52774 оподатковані домогосподарства, у яких проживали 108665,0 особи, медіана доходів виносила 17 243 євро на одного особоспоживача[35]

Сусідні муніципалітети

[ред. | ред. код]

Спорт

[ред. | ред. код]

У місті функціонує професійний футбольний клуб «Мец»

Галерея зображень

[ред. | ред. код]

Уродженці

[ред. | ред. код]

Міста-побратими

[ред. | ред. код]

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

У місті-побратимі Чернівцях є вулиця Міста Мец.

Посилання

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. 1 2 Зареєстроване населення 2022 (фр.). Національний інститут статистики і економічних досліджень Франції. 19 грудня 2024.
  2. ↑ Фізичні відстані розраховані за координатами муніципалітетів
  3. ↑ Larchey L. Coup d’oeil sur la république messine pendant la seconde moité du quinziиme siиcle // Journal de Jehan de Aubrion bourgeois de Metz avec sa continuation par Pierre Aubrion (1465–1512). Publié en entire pour la premier fois par L. Larchey. Metz : F. Blanc, 1857. P. 27
  4. ↑ Roemer F. Les institutions de la république messine. Metz : Serpenoise, 2007, p. 7
  5. ↑ Larchey L. Coup d’oeil sur la république messine pendant la seconde moité du quinziиme siиcle // Journal de Jehan de Aubrion bourgeois de Metz avec sa continuation par Pierre Aubrion (1465–1512). Publié en entire pour la premier fois par L. Larchey. Metz : F. Blanc, 1857. P. 33
  6. ↑ Larchey L. Coup d’oeil sur la république messine pendant la seconde moité du quinziиme siиcle // Journal de Jehan de Aubrion bourgeois de Metz avec sa continuation par Pierre Aubrion (1465–1512). Publié en entire pour la premier fois par L. Larchey. Metz : F. Blanc, 1857. P. 30
  7. ↑ Roemer F. Les institutions de la république messine. Metz : Serpenoise, 2007, p. 31
  8. ↑ Larchey L. Coup d’oeil sur la république messine pendant la seconde moité du quinziиme siиcle // Journal de Jehan de Aubrion bourgeois de Metz avec sa continuation par Pierre Aubrion (1465–1512). Publié en entire pour la premier fois par L. Larchey. Metz : F. Blanc, 1857. P. 30
  9. ↑ Larchey L. Coup d’oeil sur la république messine pendant la seconde moité du quinziиme siиcle // Journal de Jehan de Aubrion bourgeois de Metz avec sa continuation par Pierre Aubrion (1465–1512). Publié en entire pour la premier fois par L. Larchey. Metz : F. Blanc, 1857. P. 31
  10. ↑ Larchey L. Coup d’oeil sur la république messine pendant la seconde moité du quinziиme siиcle // Journal de Jehan de Aubrion bourgeois de Metz avec sa continuation par Pierre Aubrion (1465–1512). Publié en entire pour la premier fois par L. Larchey. Metz : F. Blanc, 1857. P. 33
  11. ↑ Larchey L. Coup d’oeil sur la république messine pendant la seconde moité du quinziиme siиcle // Journal de Jehan de Aubrion bourgeois de Metz avec sa continuation par Pierre Aubrion (1465–1512). Publié en entire pour la premier fois par L. Larchey. Metz : F. Blanc, 1857. P. 32
  12. ↑ Larchey L. Coup d’oeil sur la république messine pendant la seconde moité du quinziиme siиcle // Journal de Jehan de Aubrion bourgeois de Metz avec sa continuation par Pierre Aubrion (1465–1512). Publié en entire pour la premier fois par L. Larchey. Metz : F. Blanc, 1857, р. 35
  13. ↑ Schneider J. La ville de Metz au XIIIe au XIVe siécles. Nancy : Georges Thomas, 1950, p. 45, 47
  14. ↑ Girardot A. La République messine // Histoire de Metz, sous la dir. F.-Y. Le Moigne. Toulouse : Privat, 1986, p.139-140
  15. 1 2 Larchey L. Coup d’oeil sur la république messine pendant la seconde moité du quinziиme siиcle // Journal de Jehan de Aubrion bourgeois de Metz avec sa continuation par Pierre Aubrion (1465–1512). Publié en entire pour la premier fois par L. Larchey. Metz : F. Blanc, 1857. P. 28
  16. ↑ Larchey L. Les maitres bombardiers canonniers et couleuvriniers de la cité de Metz au Moyen Age // Memoires de la Société d’archéologie et d’histoire de la Moselle. Année 1860. Metz : Rouseau-Pallez, 1861. P. 111–112
  17. ↑ Histoire de Metz, par des religieux bénédictins : en 2 t. Metz : J.-B. Collignon, 1775. T. 2. , p. 605
  18. ↑ Parisot R. Histoire de Lorraine : en 2 t. Paris : Auguste Picard, 1925. T. 1, р. 329
  19. ↑ 10, p. 609
  20. ↑ Viville Cl. Ph. de. Dictionnaire du departement de la Moselle : en 2 t. Metz : Antoine, 1817. T. 1, р. 122
  21. ↑ Histoire de Metz, par des religieux bénédictins : en 2 t. Metz : J.-B. Collignon, 1775. T. 2, p. 610–611
  22. ↑ Histoire de Metz, par des religieux bénédictins : en 2 t. Metz : J.-B. Collignon, 1775. T. 2, p. 613-614
  23. ↑ Worms J. Histoire de la ville de Metz, depuis l’йtablissment de la république jusqu’a la révolution francaise. Mets-Nancy-Paris : Alcan, Grimblo et Raybois, Dérache, 1849, р. 54–55
  24. ↑ Worms J. Histoire de la ville de Metz, depuis l’йtablissment de la république jusqu’a la révolution francaise. Mets-Nancy-Paris : Alcan, Grimblo et Raybois, Dérache, 1849, p. 56
  25. ↑ Histoire de Metz, par des religieux bénédictins : en 2 t. Metz : J.-B. Collignon, 1775. T. 2., p. 631
  26. ↑ Chronique de Mathieu d’Escouchy : en 3 t. Paris : J. Renouard, 1863. T. 1, р. 38-39
  27. ↑ René Bour, Histoire de Metz, Éditions Serpenoise, 1978 (ISBN 978-2-87692-364-5).
  28. ↑ Larchey L. Coup d’oeil sur la république messine pendant la seconde moité du quinziиme siиcle // Journal de Jehan de Aubrion bourgeois de Metz avec sa continuation par Pierre Aubrion (1465–1512). Publié en entire pour la premier fois par L. Larchey. Metz : F. Blanc, 1857. P. 34
  29. ↑ Schneider J. La ville de Metz au XIIIe au XIVe siécles. Nancy : Georges Thomas, 1950, p. 60-61
  30. ↑ Worms J. Histoire de la ville de Metz, depuis l’йtablissment de la république jusqu’a la révolution francaise. Mets-Nancy-Paris : Alcan, Grimblo et Raybois, Dérache, 1849, р. 115
  31. ↑ Виписка з протоколу Ради міністрів 18.06.2014 Національних зборів Франції [Архівовано 24 грудня 2015 у Wayback Machine.](фр.)
  32. ↑ Données du recensement de population légale à Metz en vigueur en janvier 2009 sur le site de l’Insee., наведено за французькою вікіпедією
  33. ↑ Population selon le sexe et l'âge...2006 [Населення за статтю та віком...2006] (фр.) . INSEE. Архів оригіналу за 4 вересня 2012. Процитовано 27 червня 2011.
  34. ↑ Base chiffres clés : emploi - population active 2010 [Базові показники: зайнятість та активність населення 2010 року] (фр.) . INSEE. Архів оригіналу за 26 квітня 2014. Процитовано 15 листопада 2013. (наближені дані, тимчасова зайнятість 1999 року врахована частково)
  35. ↑ Revenus fiscaux des ménages en 2010 [Оподатковані доходи домогосподарств у 2010 році] (фр.) . INSEE. Архів оригіналу за 29 серпня 2012. Процитовано 18 жовтня 2013. Діти та онуки які проживали у двох місцях враховані як 0,5 особи в обох місцях проживання. Перша особа у домогосподарстві це один особоспоживач (ОС), інші дорослі — по 0,5 ОС, діти до 14 років — по 0,3 ОС.
  36. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.


Франція Це незавершена стаття з географії Франції.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мец&oldid=47011720